Лірична подорож за творчістю Дніпрової Чайки

Літературна вітальня

(До 155-річчя від дня народження Дніпрової Чайки)

Районна бібліотека +

Шкільна бібліотека ЗОШ №2

Лірична подорож за творчістю Дніпрової Чайки

«О моя надіє, — золотії крила»

… голосом тихим про все заспіваю —

Про долю і радість, про хиби й гріхи.

Пісні ті пре прості, не зчинять чудес,

Ні мертвих із гробу вони не піднімуть,

Ні в кого й краплини вони не однімуть

І громом не грянуть на душу з небес.

А тільки я знаю: що в пісні тій є —

І кожному людському серці лунає,

І кожен щось рідне в тих звуках пізнає,

Почує в їх людськеє серце своє!

Бібліотекар 1. Дніпрова Чайка… Хто вона? Звідки прилинула в українську літературу? Що принесла на крилах своєї фантазії?

Так, сучасному читачеві, особливо молодому, мало відоме її романтичне ім’я, її доля — доля сільської дівчини з Миколаївщини, якій судилося стати «дівчиною-чайкою» і помітним явищем в українській культурі кінця XIX — початку XX століття.

Бібліотекар 2. - Невмирущість нації, вікова культура і духовність, пам'ять і слава живуть завдяки яскравим і неповторним представникам народу. Саме такою і постає перед нами талановита поетеса, письменниця, фольклорист і етнограф, педагог, просвітитель, наша землячка Людмила Олексіївна Василевська-Березіна, що писала під літературним псевдонімом Дніпрова Чайка.

Бібліотекар 1. Довгим і складним, наповненим боротьбою та вічним неспокоєм, позначеним тернами неабияких випробувань був життєвий шлях цієї талановитої жінки. Все своє життя, всю свою творчість, весь свій талант вона присвятила рідному народові, віддала себе боротьбі за його національне і соціальне визволення. Так само, як і її сучасникам, передовим діячам національної освіти, мистецтва, культури, їй були близькі біди, зрозумілі печалі, прагнення та надії простого народу.

Бібліотекар 2. - 1 листопада 2016 року минає 155 річниця від дня народження Дніпрової Чайки, письменниці, нашої землячки Народилася майбутня поетеса 1 листопада 1861 року в селі Карлівці (нині - село Зелений Яр нашого Доманівського району) у родині священика. Початкову освіту здобула вдома від батька.  Батько її був веселий, гостинний і до всього прихильний. Через таку вдачу він — з походження росіянин — був ходячим збірником фольклору. Од нього в неї напровесні життя з’явилася охота до пісень, казок, усяких словесних узорів нашої мови. Кохалася в народних піснях і її мати — Наталка, яка походила з українського козацького роду. Вразлива, відкрита до всього прекрасного душа  Людмили вбирала народні мелодії та образи. Казок та пісень ще з дитинства знала безліч. Казали про неї тоді, що  і як балакала, то співала.

Бібліотекар 1. Життя в сім’ї було наповнене релігійною мораллю, і коли їй виповнилося 8 років, її відвезли до монастирської школи. Та душа прагнула свободи, і вона вблагала батьків продовжити освіту у приватній жіночій гімназії Вознесенська та Одеси, яку закінчила у 1879 році, здобувши право викладати російську мову та історію.

Рік працювала приватним вчителем у багатій родині, а згодом здобула посаду старшої вчительки у гімназії, яку сама закінчила.

Бібліотекар 2. Ще навчаючись у гімназії почала писати вірші російською та українською мовами. Захоплювалася поезією Пушкіна, Лермонтова, Байрона, перекладала їхні твори.

Могутній вплив на неї мав «Кобзар» Т. Шевченка. У значній мірі під його впливом Людмила у своїй записній книжці записала: «Знаю тепер, що я українка, а не росіянка: ніякі біди, слова і події… не хвилюють моє серце так як історія України, ніякий наспів не знаходить такого резонансу у мене в грудях, як український, ні за кого не болить так серце, як за її промахи, помилки… — віддаються стогіном у мене в душі».

Дорога до знань, до освіти була для неї нелегкою. Ще з дитячих літ Людмила Олексіївна зіткнулася з неправдою, духовною обмеженістю панівних класів і злиденністю та безпросвітністю народних низів.

Мабуть, ще з дитинства був визначений її життєвий шлях - шлях служіння народові. Одержавши після закінчення гімназії у 1879 році звання народної вчительки, Людмила Олексіївна працює в сільських школах Херсонської губернії. її педагогічна діяльність припадає на той сумний і трагічний час, коли Валуєвським указом українська мова була під забороною, а діячів української культури переслідували і карали.

Бібліотекар 1. Дніпрова Чайка. Цей псевдонім вперше з’явився у 1885 році, коли вона надрукувала в одеському альманасі «Нива» вірші «Вісточка» і «Пісня», оповідання «Знахарка». Образ чайки прилинув до неї з берегів Славути (Дніпра), неподалік від якого минуло дитинство, з тої народної пісні про яку співав батько:

Ой горе тій чайці,

Чаєчці-небозі,

Що вивела чаєняток

При битій дорозі.

Ця пісня про Україну, про горе її дітей, яких гнали в Невою турки і татари, розпинала польська шляхта, мордували російські чарі.

Бібліотекар 2. Потрібно було мати мужність, щоб в умовах реакції, що почалася після вбивства народниками 1 березня 1881 року імператора Олександра II, подати до редакції твори українською мовою. Невдовзі альманах за розпорядженням губернатора був конфіскований. Іван Франко, який пильно стежив за літературним процесом в Україні, відгукнувся схвальною рецензією на дебют молодої письменниці. Справедливий і щирий критик доброзичливо зазначив, що відчув початкуючу руку, але мову гарну та чисту в оповіданні «Знахарка».

Бібліотекар 1. У поезії «Вісточка» Івану Франкові сподобалося звернення до буденного життя людей, що живуть над Чорним морем. Можна вважати, що похвала великого Каменяра надихнула Дніпрову Чайку на написання цілої низки віршів, п'єс, казок, оповідань, нарисів. На жаль, літературна спадщина письменниці залишається ще й сьогодні не вивченою до кінця, чекаючи своїх дослідників.

Бібліотекар 2. У 1885 році Дніпрова Чайка оселяється в Херсоні, де її чоловік працював губернським статистом. Вона й тут пише вірші, оповідання, пробує писати лібрето дитячих опер. У 1886 році письменниця, перебуваючи в Криму, створила поетичний цикл «Морські малюнки» -  поезії в прозі. Свого часу (в кінці XIX на початку XX століття) цей жанр був популярним. Ім'я авторки стало відомим і знаним, близьким багатьом передовим представникам української інтелігенції.

Бібліотекар 1 . Термін «поезія в прозі» був уведений Ш. Бодлером у 1869 році. Потім вірші прозою привертали увагу А. Рембо, І. Тургенєва, М. Коцюбинського, Б. Стефаника, М. Черемшини, О. Кобилянської, Б. Грінченка.

Поезія в прозі — короткий ліричний твір настроєвого характеру, наближеного за формою тексту до прози і водночас за мелодикою, підвищеною емоційністю та ліричним сюжетом — до поезії. Цей жанр ніби перебуває на межі прози і поезії.

У її творчості «поезії в прозі» займають особливе місце. «Мої мініатюри були моєї втіхою, художньою насолодою і разом з іншими прозовими творами «не можу мовчати», що примушувало мене хапати перо серед глупої ночі та клало карби на душу». – згадувала Людмила Березіна.

Бібліотекар 2. Починаючи з 1887 року, письменниця друкує свої твори переважно у Львові. Вона знаходить постійну моральну підтримку з боку Івана Франка та Михайла Павлика, двох найяскравіших представників українського письменства того часу. На 80-90-ті роки припадають найкращі поетичні та прозові твори Дніпрової Чайки, які свідчать про літературний досвід нової зірки на небозводі красного письменства. Як правило, її твори відзначаються високою моральністю, літературною завершеністю і бездоганністю, відчувається навчання у Лесі Українки та Михайла Коцюбинського. Такими є поетичні шедеври «Морське серце», «Тополя», «Хвиля», «Дві крапельки» та інші. Вони дуже близькі до українських народних дум та пісень. У літературі ці твори здобули назву «поезія в прозі». Невеликі за обсягом, мовною ритмічністю та ліричністю вони близькі до поезій. Глибоке знання усної народної творчості і музики допомагали письменниці в оволодінні технікою написання поезії у прозі. Тож вона стала поряд із такими неперевершеними майстрами слова, як О. Кобилянська, М. Черемшина, В. Стефаник.

Бібліотекар 1. Відома Дніпрова Чайка і як дитяча поетеса. Для дітей вона писала вірші, лібрето дитячих опер. Довгі роки творчі зв'язки єднали її з основоположником української музичної культури Миколою Лисенком. Саме на лібрето Дніпрової Чайки композитор створює перші дитячі опери, які були написані з 1888 по 1892 роки! Це «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і весна». Вони протягом століття приносять духовну насолоду і радість дітям, вчителі успішно використовують їх.

Бібліотекар 2. Дніпрова Чайка майже все своє життя збирала і записувала усну народну творчість, зокрема пісні, які є виразниками душі народу. Вона зібрала унікальний фольклорний матеріал, який подала у 1894 році на археологічно-етнографічний з'їзд, то відбувався одночасно у Києві та Одесі. Ним зацікавились провідні спеціалісти, зокрема найкращий знавець козацтва Дмитро Яворницький. На превеликий жаль, ці матеріали у повному обсязі до нас не дійшли. Можливо, в архівах України та зарубіжжя вони і зберігаються, чекаючи ще своїх дослідників. Не збереглася і багата епістолярна спадщина Дніпрової Чайки. Відомо лише, що вона листувалася з І. Франком, М. Павликом, Оленою Пчілкою, О. Кобилянською, М. Лисенком та іншими видатними діячами української культури.

Бібліотекар 1. У 1908 році Дніпрова Чайка переїжджає до Києва. Тут вона потрапляє в оточення близьких їй за світоглядом, переконаннями та культурою людей, вступає в тісні приятельські стосунки з М. Лисенком, Оленою Пчілкою, їхніми родинами. У 1909 році письменниця захворіла і змушена була виїхати на лікування до Одеси. Тут вона перебувала до 1911 року. Однак хвороба не відступала. Далися взнаки арешт, поліцейські переслідування, постійні переїзди, напружена праця. 1914 рік - початок Першої світової війни - поетеса зустрічала прикутою до ліжка. А було їй всього 53 роки. З болем у душі сприймала вона події Першої світової війни та революційне лихоліття. Проте патріотичному служінню рідній Вітчизні-Україні вона була віддана все життя. Тож і зверталася з болем, з плачем, з піснями: Орли сизенькі, стрепеніться, В країну-матір захистіть!

Бібліотекар 2. За своїми політичними поглядами і життєвою долею поетеса залишалась на народницьких позиціях. Високо оцінювала роль освіти та культури в житті людей, пропагувала просвітницьку роботу, виступала проти війни, кровопролиття і насильства. Інакше кажучи, була великим життєлюбом і гуманістом. Це зримо простежується у її творчій спадщині. Дуже любила дітей. Жила з вірою у справедливе і щасливе життя прийдешніх поколінь.

Бібліотекар 1. Протягом 1917-1925 років вона пише невеличкі за обсягом дитячі твори. Друкується мало. Переїхавши до своєї доньки Оксани в село Германівку на Київщині, живе там до самої смерті. Померла Дніпрова Чайка 13 березня 1927 року. Похована у Києві на Байковому кладовищі.

Бібліотекар 2. Літературна спадщина Дніпрової Чайки невелика за обсягом, але вагома своїм змістом, демократичними ідеями. Краща її частина по праву входить у духовну скарбницю українського народу.

Автор збірок оповідань "Писанка" (1891), "Хрестонос" (1896), "Чудний" (1904), п'єс "Казка про сонце та його сина" (1891), "Коза-дереза" (1895), "Зима й весна, або Снігова краля" (1913); Творів в 2-х т. (1919-1920), "Вибраних творів" (1929), Творів в 2-х т. (1931), Творів (1960).

Бібліотекар 1. У  своїй повісті-легенді  «Дівчина-чайка» розповідається про дівчину, яка, жертвуючи власним життям, врятувала козаків, що потопали у морскій безодні. Дівчина не загинула, а перетворилася на чайку. З інших творів можна довідатися про таємницю тополь, як утворилася скеля, де взялося морське серце, про дивного ткача і ще багато про що.

Її казки, такі як «Краплі-мандрівниці» та ін. не тільки захоплюють, а й відкривають таємниці природи: як здійснюється кругообіг води в природі, як з буряків роблять цукор. А скільки в цих казках любові і милосердя! От і в «Казці про Сонце та його сина» сонячний промінь, побачивши, як навкруги темно і сумно, «розсипавсь увесь на дрібнесенькі іскри і запав у людські серця... щоб усім скривдженим, усім бідним та нещасним робити добро».

У збірках віршів письменниця змалювала справжні картини зими, весни, всю красу природи. „Любо нам весною", „Сховалося сонце за сиву хмару", „Хай хмари по небі ходять", „Під самого Купала").

В багатьох своїх лірично-пісенних творах поетеса звертається до краси людини, до стану її душі та навколишньої природи, і в цьому, по праву, вбачає джерело творчості і людської наснаги. Так, у вірші «Віра, Надія, Любов» вона стверджує:

Читець 1.

Я вірую в красу, одній їй поклоняюсь:

Одвіку в мирові вона керує всім,

Бо щастя є краса, краса є також щастя -

Немає розділу, немає грані їм.

Читець 2.

В журливий час живлюсь надією тією,

Що в найдрібнішому і щуплому зерні

Все ж є закладена жива велика сила:

І з-під снігів воно воскресне навесні.

Читець 1.

А ту, що мир живить і рухом ісповняє,

Керує думами і гріє в жилах кров,

Ту силу дивную без жалю хочу тратить:

Кому бракує сил, краси бракує й щастя.

Хто плаче і стражда, тому оддам любов.

Бібліотекар 2

Напрочуд ліричним є рядки поезій, де Дніпрова Чайка звертається до глибинних почуттів людської душі. Прикладом може стати її вірш «О моя надіє…»:

Читець 1.

О моя надіє, — золотії крила,

А орлине око — серце молоде,

Небо неомірне — молодая сила,

А кохання щире — сонечко святе!

Нас крильцях надії підіймуть високо,

Сила допоможе крила розгорнуть,

І тоді здолаю, як орлиним оком,

Серцем прояснілим мир весь озирнуть.

А кохання в серці сонечком засяє,

І тоді обійми я розкрию всім

І добра, і ласки, скільки лиш здолаю,

Скільки в серці маю, подарую їм.

Бібліотекар 1

В час державної самостійності України повернулося до кожного із нас, дорослих і дітей, добре ім’я Дніпрової Чайки. Її кобза звучить чисто і щиро, допомагаючи нам любити рідний Край, свій народ, його мову і культуру, формувати справжні патріотичні почуття та благородні поривання.

Це і є шлях духовного воскресіння України!

Бібліотекар 2

В ході підготовки до відзначення 155 – річниці з дня народження Людмили Олексіївни Василевської – Березіної, літературний псевдонім Дніпрова Чайка, нещодавно в с.Зелений Яр були проведені польові дослідження території на якій знаходилася церква, церковно–приходська школа та будинок священика, в якому народилася відома письменниця.

Польові дослідження проводила громадська організація «Миколаївське археологічне об’єднання «Кліо». Після копіткої праці було відкрито два склепи, в яких знайдено елементи останків трьох осіб, невизначеної статі, захоронені орієнтовно в другій половині ХІХ століття. За припущенням це можуть бути останки духовних осіб, які служили в свій час у церкві. На місце польових досліджень виїздили отці Антоній та Іоан. Має бути вирішено питання про перезахоронення знайдених останків у відповідному місці.

Проводились польові дослідження з метою визначення місця встановлення сільською радою пам’ятного знака на честь ювілею відомої письменниці, нашої землячки.

Свято вулиці Дніпрової Чайки пройшло  у Зеленоярській ЗОШ Звучали цікаві факти з історії, линула народна пісня. Незвичайний подарунок приготувала перший заступник голови РДА Фалько Н.І. Це був банер з написом про те, що це центральна вулиця села, портрет Дніпрової Чайки, рядки з її поезії.

До вашої уваги

Творчий портрет-презентація «Дніпрова Чайка з Прибузького степу»

Ювілейна виставка «Дніпрова Чайка:  Тої зірки, того світу  Повік не забуду!»

Інформаційний буклет «Хай хмари по небові ходять…» (Творчий світ Дніпрової Чайка)

Перегляд бук-трейлерів по творчості Дніпрової Чайки

Закувала зозуленька

В зеленім саду,

Зачуяло моє серце

Горе та біду.

А я тую зозуленьку

З саду прожену,

Молодого соловейка

Слухати піду.

Ой співає соловейко,

Аж луна пішла.

Тільки щастя, як колись-то,

Вже я не знайшла.

Про кохання він співає.

Весь садочок зник, -

Щастя, долю обіцяє

Пташка-чарівник;

То заллється, загукає,

Аж садок дрижить,

Гірше серце замирає,

Стогне та болить.

«Годі, годі, соловейко.

Не співай в саду:

Вже я щастя, вже я долі

Мабуть, не найду!»

Лучче ж того соловейка

З саду прожену,

Гірку, сиву зозуленьку

Знов переманю.

Нехай сива зозуленька

Вранці закує,

Хай багатим та щасливим

Жалю завдає.

Закуй, закуй жалібніше,

Сивая моя,

Нехай вони засумують,

Як сумую я.